ГНУЧКІСТЬ РИНКУ ПРАЦІ: СИСТЕМНИЙ ПІДХІД

Постановка проблеми . У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без активного державного втручання. Основною формою його прояву в умовах сучасної економіки є державна політика регулювання ринку праці. У країнах з розвинутою ринковою економікою вона ототожнюється з комплексом заходів, що здійснюються мережею спеціальних державних установ з метою підтримання зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць, а також з селективними заходами щодо надання можливості безробітним отримати та зберегти роботу. Проведення ефективної державної політики на ринку праці сьогодні є особливо важливим завданням. Враховуючи, що національний ринок праці лише формується, пріоритетними у перехідній економіці України повинні бути ті заходи державної політики, що запобігають безробіттю, регулюють попит і пропозицію та підвищують гнучкість ринку праці, змінюють професійно-кваліфікаційну структуру робочої сили. Тобто головною передумовою становлення ефективного ринку праці в Україні є застосування інструментарію активної політики зайнятості.

Мета полягає у дослідженні методологічних і прикладних аспектів гнучкості ринку праці, аналіз використання окремих гнучких форм зайнятості в умовах фінансово-економічної кризи в Україні та обґрунтування напрямків формування потенціалу подальшого розширення нестандартних форм зайнятості.

Аналіз останніх публікацій і досліджень. Дослідженню даного питання присвячені праці зарубіжних учених, зокрема: Дж. Аткінсона, Р. Буає, М. Бехтеля, Р. Дарендорфа, Г. Зайгера, Г. Стендінга, М. Кастельса, Ч. Хенді, Р. Капелюшникова, Н. Никифорової, С. Рязанцева, О. Тучкова та ін. Серед вітчизняних науковців, які досліджували проблеми гнучкого ринку праці та відповідних форм зайнятості, слід відмітити Е. Лібанову, І. Бондар, В. Васильченка, А. Колота, О. Крушельницьку, В. Петюха.

Виклад основного матеріалу. Пiд гнучкiстю ринку працi треба розумiти комплекс заходiв соцiально-економiчного, виробничого та юридичного характеру для пристосування дiяльностi пiдприємства до мiнливих умов господарювання [7,с.109]. Результатом заходів з гнучкості є створення в певній мірі більш або менш гнучкого ринку праці. В сучасних вітчизняних теоретичних працях гнучкий ринок праці характеризують з інституційної точки зору як інститут надання будь-яких форм реалізації економічної (трудової) активності, що передбачають вихід за межі нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, підписання тимчасових (зокрема короткочасних) трудових контрактів тощо.

За результатами аналізу попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці України за 1999 – 2012 роки спостерігалась стійка тенденція до зменшення чисельності зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю. В 2012 році порівняно з 1999 роком, значно зменшилось навантаження на одне вільне робоче місце з 24 до 11 (табл.1).

Таблиця 1

Попит та пропозиція робочої сили на ринку праці України за 1999–2012 рр.

З точки зору системного аналізу гнучкий ринок праці – це складна система, яка складається з підсистеми гнучких форм зайнятості, підсистеми гнучких витрат на робочу силу та підсистеми всіх форм мобільності робочої сили [4,с.112].

Використовуючи складові підсистеми гнучких форм зайнятості, можна вирішити наступні завдання:

1. Вони надають можливiсть вибору працездатному населенню мiж робочим часом та вiдпочинком;

2. Вони допомагають пiдприємцям манiпулювати кiлькiстю та якiстю робочої сили, яка використовується на пiдприємствi, виходячи з потреб розвитку виробництва та економiчної ситуацiї, що склалась, не створюючи соцiальної напруженостi при звiльненнi працiвникiв;

3. Вони дають змогу ефективно розв’язувати проблеми працi жiнок, пенсiонерiв, працюючих студентiв, iммiгрантiв;

4. Вони допомагають збiльшити (або зберегти при скороченнi обсягiв виробництва) число зайнятих, не збiльшуючи при цьому число робочих мiсць;

5. Зменшити рівень безробіття в депресивних регіонах зі слаборозвинутою промислово-виробничою інфраструктурою шляхом самозайнятості та (або) відкриття власного бізнесу [1,с.153].

Щодо підсистеми гучких витрат на робочу силу, то в Україні з початком ринкових реформ простежується тенденцiя до переходу вiд фiксованої заробiтної плати до системи додаткових виплат, коли частка загального доходу працiвника, яка залежить вiд дiї ринкових сил, значно помiтнiша порiвняно з тарифною частиною заробiтку [2,с.63]. В умовах ринкової економiки доцiльніше всi витрати на робочу силу (дохід працiвника пiдприємства) розподiляти за такими напрямами:

1. Оплата за тарифними ставками та окладами.

2. Ринкова компонента.

3. Доплати та компенсацiї.

4. Надбавки.

5. Премiї.

6.Соцiальнi виплати.

7. Дивiденди [3,с.78].

В Україні в останні роки в структурі заробітної плати знизилася тарифна складова, що призвело до деякого зростання гнучкості у витратах на робочу силу. В органiзацiйному планi гнучкiсть певною мiрою забезпечувалась послабленням ролi тарифної системи оплати працi, введенням безтарифної системи оплати працi тощо. На жаль, процес посилення гнучкостi заробiтної плати супроводжується надмiрним збiльшенням частки доходу, не забезпеченого результатами дiяльностi, тобто зростанням продуктивностi працi та зниженням витрат виробництва; посиленням iнфляцiї; руйнуванням мотивацiйного та стимулюючого механiзму заробiтної плати. Тому в Українi довелось вiдмiнити деякi правовi заходи посилення гнучкостi, зокрема це стосувалось iндексацiї заробiтної плати та свободи пiдприємств у сферi формування фондiв споживання [6,с.71]. Змiни на ринку робочої сили в Українi в напрямі посилення жорсткостi стосувались встановлення мiнiмальної заробiтної плати.

Третя підсистема — географiчна та професiйна мобiльнiсть робочої сили — означає створення умов для її рухливостi мiж регiонами, пiдприємствами та професiями. Це можливо при вiдмiнi режиму прописки в Українi, достатньому розвитку ринку житла та ефективної системи безперервного навчання, яке дає змогу розширювати можливостi виконання широкого кола сумiжних функцiй та операцiй. Професiйна мобiльнiсть забезпечує взаємозамiннiсть працiвникiв у перiоди «пiкових» навантажень, вiдпусток, хвороб i дозволяє виконувати кiлька видiв робiт протягом робочого дня, знижуючи при цьому монотоннiсть роботи i пiдвищуючи iнтерес до неї. В результатi пiдвищується продуктивнiсть працi i заробiтна плата [5,с.51]. Географiчно та професiйно мобiльнi працiвники мають ширшi можливостi для працевлаштування.

Таким чином, вирішення завдань в кожній підсистемі наштовхує на думку про те, що найважливішою проблемою є визначення оптимального співвідношення гнучкості та жорсткості на ринку праці. Саме розробка показників гнучкості ринку праці в конкретних умовах соціально-економічного розвитку та подальших заходів держави і суб’єктів господарювання з її реалізації для досягнення цілей загальнодержавного та регіонального розвитку є одними з найважливіших факторів розвитку національного ринку праці, які повинні відображатися в працях провідних науковців.

Висновки. Отже, формування національного ринку праці неможливе без ефективної державної політики зайнятості. В умовах перехідного періоду вона повинна бути спрямована на забезпечення гнучкості ринку праці, зміну професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, підвищення мобільності працівників, регулювання сегмента прихованого безробіття, легалізацію неформальної і нелегальноїзайнятості, а такожстимулювання трудової активності населення та попиту на працю.

Забезпечення зайнятості залежатиме від зростання обсягів виробництва та інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць, тому важливим напрямом державної політики у сфері зайнятості стає забезпечення взаємозв’язку заходів економічного розвитку, бюджетної та податкової політики. Основними напрямами державної політики у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення є оптимізація мережі навчальних закладів вищої, професійно-технічної, післядипломної освіти різних форм власності та розширення переліку професій для підготовки в них спеціалістів і робітників відповідно до потреб економіки та удосконалення механізму формування державного замовлення в системі вищої та професійно-технічної освіти з метою забезпечення потреб економіки у спеціалістах і кваліфікованій робочій силі та соціальної підтримки вразливих верств населення; запровадження системи безперервного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації економічно активного населення працездатного віку. Отже, напрямами державної політики зайнятості на сучасному етапі розвитку повинні стати розширення сфери прикладання праці, формування сприятливого підприємницького середовища, підвищення соціальної захищеності громадян – усе це належить до стратегічних цілей державної політики.

Література:

1. Блайтон Поль. Гибкость / Управление человеческими ресурсами / Под ред. М. Пула, М. Уорнера. — СПб.: Питер, 2002. — С. 1015—1027.

2. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-ІІІ, 02.03.2000 р. — [Електронний ресурс] — Режим доступу: zakon.nau.ua/doc.

3. Кодекс законів про працю України: чинне законодавство із змінами та допов. на 2 вересня 2011 року. — К.: Алерта, ЦУЛ, 2011. — 88 с.

4. Колот А.М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку: монографія / А.М. Колот. — К.: КНЕУ. 2010. — 251 с.

5. Методичні рекомендації щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу (Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2006 р. № 359) — [Електрон-

ний ресурс] — Режим доступу: zakon.nau.ua/doc.

6. Новожилова Л.В. Аналіз застосування гнучких форм зайнятості в умовах ринково орієнтованого розвитку економіки України / Л.В. Новожилова // Економічний простір. —

2011. — №46. — С. 80—87.

7. Петюх В.М. Ринок праці: навчальний посібник. – К.КНЕУ, 2000. – 288с.

Науковий керівник: Параниця Н.В.